четвер, 12 січня 2012 р.

Історія села Негрово.

Село Негрово - одне з мальовничих сіл району. Розміщено на крайньому заході Іршавщини з південного боку пасма гір Гат, які є підніжжям Вигорлат-гутинських гірських хребтів Карпатських гір.
    Писемних документів про виникнення села не знайдено. Проте можна стверджувати, що воно виникло на трьох пагорбах у лісистій місцевости в XVI столітті. Поселенці - селяни, які брали участь у селянській , антифеодальній війні 1514 року під проводом Дьердя Дожі. Вцілілі селяни - повстанці після придушення повстання угорським урядом знайшли свій притулок у лісах і на пагорбах під Гатом.
   Як і селяни Доробратова та Арданова, негрівські мешканці брали активну участь у національно-визвольній війні проти Габсбургів у 1703 - 1711 роках. після поразки у визвольній війні село передано австрійськими воастями графам Шенборнам-Бухгеймам. Однак в істориків є багато підстав вважати, що місцевість, де знаходться сучасне село Негрове, в ІІІ-ІІ тисячоліттях до н. е. населяли племена (можливо, це і наші предки), які користувалися металевими й бронзовими знаряддями праці і тогочасною зброєю.
   У квітні 1963 року при проведенні земляних робіт у садибі Андрія Чепака було знайдено брогзовий скарб на глибині 50 см. Це були три цілі, неушкодженні шаблі й одна зламана. Її пошкодили під час проведення земляних робіт. Усі чотири шаблі належать до литовського типу. Цей скарб описав і дослідив місцевість відомий історик-археолог Закарпаття Степан Іванович Пеняк. Але це не перша бронзова знахідка в цій місцевості.
   Село багате на корисні копалини. На його землях добувають будівельний камінь. У надрах землі на глибині 200 метрів є поклади камяної солі. Шар солі дкже значний - близько 800 метрів. На околицях села геологи відкрили і промисловий газ. Це одна свердловина, але вона закрита бетономм. Є в цій місцевости і соляні криниці, наповнені ропою, а також буре вугілля та нафта.
   Всі урочища, які належать селу, мають назви словянсько-українські, як, наприклад, Солотвина, Камянка, Долина та інші.
   У селі багато плантацій садів і вмноградників. 1864 року побудовано церкву православного віроспловідання, у селі була початкова школа, три корчми. половина населення - єврейської національності. 1944 року фашисти вивезли єврейське населення в Освєнцім.
   Тепер у селі є сільська рада, до якої належить 334 дворо-господарства. Працює школа І-ІІ ступенів, фельдшерсько-акушерський пункт, приватні й кооперативні крамниці, клуб, бібліотека.
   назва села Негрове, очевидно, пішло від великого забруднення вулиць, їх запиленості та великого болота. коли влітку людина проходила селом, то від куряви чорніла, ставала подібна до негра. Дуже довгий період село було ізольовано від навколишнього світу. Не було до нього шляхів із твердим покриттям. якщо селяни збиралися в місто, то брали із собою навіть запасне гумове взуття. Від цього, певно, й назва села.

Печера біля с.Негрово







Землі навколо вулканічного хребта Гат (Хат), що простягається від Мукачева до Іршави, вже з давних давен були обжиті людьми. Навколо цих невисоких гір знайдено чимало городищ різного віку, а в самих горах відомо кілька печер антропогенного походження. Можливо, вони ровесники тих давніх культур, а може виникли всього кілька століть назад.




Про одну з них в інтернеті згадувалось як про катакомбну церкву. Знаходиться вона біля села Негрово, Іршавського району.





Час виникнення печери невідомий, як і її призначення. Є версія, що це була шахта для видобутку корисних копалин. Поблизу є село Мідянка. Дехто вважає, що назва походить від "мідь", і ніби-то саме її тут і видобували. Але, наскільки мені відомо, покладів міді в цих краях нема, а назва сусіднього села цілком імовірно походить від "мед", по-місцевому "мід". Та й стіни, як для шахти, оброблені занадто акуратно і порода більше схожа на звичайний туф.

Можливо вона була видовбана для схованки на випадок нападів кочівників. Крім того, селяни згадують, що в ній переховувались люди під час Другої світової.


І, нарешті, дехто вважає, що там жили монахи-схимники, або, що там була невеличка церковця. Зокрема, в цьому переконаний вчитель історії Синишин Михайло Іванович, який любязно погодився показати нам цю місцину. Два короткі відгалуження від одного з коридорів він називіє келіями. А загальний план ходів йому нагадує хрест. Приблизний план можна бачити на малюнку.



До печери колись вели два входи. Зараз один із них завалений камінням. Інший вхід ззовні виглядяє дуже вузьким. Він і справді невисокий, бо його замулило листям і землею, але в глибині коридорів можна стояти майже не згинаючсь. Та перші метри таки доводиться долати накарачках.



Даігональний хід, як і два інших, закінчується тупиком. І тут всюдисуще сміття...




Паралельні коридори закінчуються неглибокими калюжами. Навесні, напевно, тут більше води. Жодної живності я в ній не помітила.


Прямі коридори з`єднуються між собою перемичкою із "порогом".




Завалений вхід. Вигляд зсередини.



На стінах і стелі добре видно сліди від знарядь, якими довбали камінь




Одна з "келій". Завалена брилами каміння і сміттям.


Друга більш охайна і в ній є навіть "крісло".


На стінах у багатьох місцях є виїмки. Напевно, колись туди вкладали свічки.




Другий коридор також закінчується калюжою.


Верхівка гори над печерою вся зрита ямами.



Тут діють десятки "приватних" нелегальних кар`єрів для видобутку плиток андезиту, яким так зручно облицьовувати стіни і паркани. У навколишніх селах існує своя ієрархія серед "геологів", свої ділянки. Причому андезит буває сірим, а буває іржавим. Сірий вважається кращим. Через ці копанки нищиться ліс, підкопуються дерева, порушується структура грунту. Вантажними машинами довкола проторені численні колії. Але лісники всього цього ніби не помічають. Незабаром через таку стихійну "кар`єрну" діяльність може зникнути і відвідана нами печера, і печера біля Арданова, і відоме Арданівське городище X-VII i IV-III ст. до н.е.


Купи добутого каменю на продаж можна побачити практично біля кожної хати.





Сумно. Але у місцевих жителів завжди є виправдання: а що робити, коли держава, така-сяка, не забезпечує робочими місцями? Так само і з лісом, і з безмірним видобутком гальки із Тиси... Людина завжди шукає легких шляхів і швидкого збагачення. Така вже її природа.